Ось так непомітно – один по-одному -
Лишають батьки нас. Дорога додому
Стареньким не завжди буває легкою.
Не всі на прощання махнуть нам рукою.
Не всі заповіти складають родинам.
Не кожен пригорне до серця дитину,
Сказавши тихенько "прощай" біля ліжка.
Буває, що тільки застигла усмішка
Розкаже живим про останні хвилини,
Про те що насправді безсмертна людина.
Написано ж нам: по могутності Бога
У світі не зникне безслідно нічого.
А смерть – то всього лише сходинка в вічність.
Доброго ранку, Неба Величність!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дуже добре,лагідне ваше серце хай рясно благословить Господь.Успіхів вам в творчості. Комментарий автора: Дякую за відгук і за благословіння. А відносно серця - не знаю. Мені здається воно таке як і у більшості, з набором плюсів та мінусів.
Кругар
2009-04-01 18:00:30
Проникливо, зворушливо й оптимістично. З гарним літературним смаком. Комментарий автора: Дякую за відгук. Благословінь Вам.
Слепость душ - Людмила Солма *) ПРИМЕЧАНИЕ в пояснение:
*Фотоиллюстрация "Слепой музыкант" взята из Интернета по ссылке:
http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Kavkaz/XIX/1840-1860/Mikeshin/2.JPG
** Что касаемо самого стиха, то в первоначальном экспромте это было так:
* * *
слепость душ-
страшней всего.
не сравнится с ней-
глазная...
ведь наощупь-
можно жить.
с пустотой в душе?!
ВСЕ ЗНАЮТ:
глаз незрячесть
не сравнить
с чернотою-
бездуховной...
можно
с чистотой дружить-
даже в бельмах,
безусловно!
но, с коростою души-
закрывается сознанье;
в чувствах-
как не вороши,
не прозреешь-
осязаньем.
18.08.2008
НО, в публикации я заменила это самое:
"все знают" на "едва ли", потому как подумалось,
что это будет все же более уместным - точнее, что ли?!
Вот так и живут эти два варианта - родственной стихомыслью...
Людмила Солма, 2009
